09.11.2007 — Ювілейний концерт ВВ з точки зору збирача співів з 24-літнім стажем.

Взагалі-то, відзначати 20-у річницю Воплів Відоплясова вартувало б на державному рівні. Чом би і ні?

Взагалі-то, відзначати 20-у річницю Воплів Відоплясова вартувало б на державному рівні. Чом би і ні? Святкували ми, скажімо, 500-ліття козацтва: три роки поспіль святкували! Крім того, існують же у нашому місяцеліку розмаїті «дні»: День працівника лісу, День винахідника і раціоналізатора, День землевпорядника, День танкіста і навіть День сисадміна [системного адміністратора] та День знищення військової іграшки? Існують. То хіба не годен серед них знайти вільну дату для «Дня Воплів Відоплясова»? Вевешники на це заслужили не менше за пріснопам’ятних козаків, бо коли зануритися в суть питання, то виявиться, що український гурт ВВ вже був, а ось самої України – в сучасному розумінні цього слова – ні. І відсотків з дев’яносто населення тодішньої УРСР навіть не підозрювали про якесь там 24 серпня 1991 року.

Якщо не брати до уваги наші славетні ВІА з Володимиром Івасюком та без, то усіх вітчизняних співочих вепрів на пальцях можна перелічити: Брати Гадюкіни, Кому Вниз, Вій, Мертвий Півень, Плач Єремії, Скрябін. Ну і ВВ. Хтось заперечить, мовляв, наприкінці 1980х існувала сила силенна ще й інших гуртів! Існувала. Але тут навмисно згадано лише тих, котрі в той чи інший спосіб дієво творять донині. Винятком є хіба Гади, але вони такі хлопці, що можуть втнути, скажімо, якийсь «ювілейний» концерт на взірець «16 років мовчання».

Однак, «найнайпершішими» була все ж таки вевешна четвірка. Їхній кліп «Танці» був знову ж таки першим українським ба! україномовним виднограєм новітньої доби. Та ще й пролунав на увесь «СиРиСиРи»! За спогадами Кузьми (Андрія Кузьменка зі Скрябіна), на його життєвий вибір вплинуло відвідування виступів тогочасних російських рок-зграй, а також приголомшливі «Танці», які він побачив у 1988 році в «Утрєннєй почьтє» і відтоді зрозумів, що українські модні співи можуть існувати як такі.

Ви запитаєте, а як же Тартак, Танок На Майдані Конґо, Океан Ельзи? Нууу, це вже наступне покоління нашого піснярства, инша сторінка літопису укр.суч.музики. Її ніхто не заперечує і не применшує, але ця хвиля накотила на десять літ пізніше. Приміром, коли «океани» співати лише починали, то згадані Брати Гадюкіни вже кінчали. В смислі, згортали свою діяльність.

Та це все заспів: повернімося до святкового концерту Воплів Відоплясова, що відбувся 3 листопада в Міжнародному культурному центрі мистецтв (Жовтневому палаці). Отож, свій поважний ювілей славетна рок-боївка відзначила не натиском децибел, а камерністю, чи то пак затишністю. І разом з тим високоякісним, чистим звуком.

Давно вже і не мною підмічено, що вартісні рок-кобзарі, котрі від Бога, незалежно від того, яке вар’ятство вони грали за своєї юности – «панк», «дранк» чи «танк» :о)) – з віком тягнуться до чогось більш величного, урочистішого. «Непосвячені» називають це банально: мовляв, старіють дядьки. Натомість ті, хто в матеріялі, знають: старперство тут ні до чого, це просто зрілість, а точніше – зростання виконавця, його перехід на вищий щабель вправності, умілості та досконалості, який часто-густо залишається так і не зрозумілий пересічному «гомо споживаціусу».

Посудіть самі: всі знані рокери світу цього обов’язково зіграли, записали та видали або платівку разом із симфонічним оркестром, або ж в акустичному виконанні. Взяти хоча б ту саму Нірвану (Nirvana): вже настільки був глибинний, героїновий ґрандж у парубків, а чи не найкультовішою серед всього доробку ватаги залишається «МТіВі Анплаґд у Новому Йорку» (MTV Unpluged In New York).

Чому так є? Бо тому, що при виконанні «налегко» чи зі симфонічним супроводом нема можливості заховатися за стіною гучності, яка затулить собою усі хиби співців. Тож коли гурт виходить на підмостки без отих примочок та гучномовного причандалля, це свідчить, що митці почуваються впевненими у своїх силах та вмінні, а відтак можуть вийти до слухача з відкритим забралом. Без жодних ухилень та викрутасів – все по-чесному.

Гадаю, не просто шанувальники ВВ, а насамперед меломани погодяться, що на своєму ювілейному концерті «чудова четвірка» запропонувала вітчизняному слухачеві нову якість творення видовища. Виконання «налегко» зовсім не означає «без драйву». Иноді одна лише скрипка (не прізвище) може підірвати ноги у танок так, що жоден драм-н-бас біля неї не стояв! Що власне Скрипка (прізвище :-)) зі своїми парубками й зробив: гойднув залу не гуркотом, а Чистістю – акустичні гітари з прозорим дзеленчання; масний акустичний бас (явище взагалі саме по собі рідкісне!); ударна установка, щиро збагачена перкусією та з джазовими щіточками замість звичних паличок, які не «рубають», а «гладять» барабан. Вислід: душа співає, а вухо розкривається мов квітка!

І жодних тобі розмаїтих яскравих блималок, що йно’ сліплять очі, жодних отих силіконово-грудастих-і-губастих чи мускулистих пострибайчиків на сцені – то все непотріб, сміття, мул, шоу-бИзнес. Значення має лише Його Величність Звук. Зрештою, меломан це особа, яка насамперед СЛУХАЄ, часто навіть із заплющеними очима, тому її подібними дешевими звабами з пантелику не зіб’єш. Рій з чотирьох ВВ-гудців просто вишикувався в одну лаву на сцені й тихою сапою зробив дійство, як модно нині казати, европейського взірця. Наших поп-урядників та поп-політиків, незалежно від барвистої орієнтації, на концерті помічено не було. А шо, ніхто з них вже в Европу не йде?

Юрко ЗЕЛЕНИЙ