11.11.2006 — Дорослі «Воплі»

Альбом «Були деньки» стане для гурту «моментом істини», великим випробуванням. Це межа, за якою вкотре починається нове творче життя, де лунатимуть ще гучніші вимоги фанатів побачити наступний реліз, де кожне слово матиме подвійну вагу.

На честь круглої дати 10 листопада «ВВ» відкриває фотовиставку в київськiй галереї Bereznitsky Gallery Kiev-Berlin. Виставка має ностальгійну назву «Були деньки». Таку ж назву матиме і новий альбом, презентація якого відбудеться у рамках святкування.

Фотовиставка, для якої обрали модно-гламурну галерею, розташовану на початку Андріївського узвозу, присвячена двадцятирічнiй історії популярного гурту. Різноманітні світлини різних років належать об'єктивам найкращих українських та російських фотографів, а також майстрам із Канади та Парижа. Фанати «ВВ» та й просто особи, небайдужі до української музики побачать на виставці і світлини САМОГО. Спеціально для фотовиставки відреставровано старі фотки, негативи до яких не збереглися. Загалом відвідувачі виставки зможуть побачити понад півтисячі фотографій, які відбирали і реставрували майже півроку.

Альбом «Були деньки» задекларовано як такий, що створювався двадцять років. Хоч і зрозуміло, що це чистісінький рекламний хід, і альбом - це таке собі «вибране» гурту за весь період творчості з відомими й улюбленими піснями - «Пісенька», «Катерина», «Колискова» та iншi. Олег Скрипка означує альбом як такий собі ретроспективний погляд на історію гурту:

- Ми спробували записати цей альбом так, начебто ті хлопці із 80-х років мали американські гітари, класні барабани і можливість записуватися в Лондоні. Себто все, чого недоотримали мільйони захоплених рок-музикою людей у 80-х роках минулого сторіччя. Не виходячи за рамки хард-року та рок-н-ролу, ми використовували канонічний звук, яким сьогодні вже не користуються.

Коли є що згадати, гріх тримати спогади у шухляді чи в потаємних кімнатах пам'яті - від цього вони втрачають яскравість та насиченість кольорів. Надто в тому випадку, коли спогади - це музика. І всі деньки, що були й досі звучать у серцях давніх і нових шанувальників, - звучать несамовитими і трепетними «воплями». Але ще важливіше, що ностальгійність диску поєднується з певною іронією у ставленні до власного «легендарного» минулого. Адже альбом є своєрідним цитуванням тоталітарної мистецької традиції, яка передбачала помпезне відзначення «етапів великого шляху». У цьому контексті «підсумок двадцятиріччя трудової діяльності» потребує, як раніше формулювали, відповідного «творчого звіту». «Були деньки» - доволі тонка і концептуальна пародія на звичні уявлення про «підсумки», коли нібито треба видати «на-гора» усе найкраще, найпопулярніше, найвідоміше.

«Воплі Відоплясова» натомість пропонують пісні, які свого часу відбулися у форматі явища «ВВ», хоча були своєрідними «музичними катастрофами». Іншими словами, це ті пісні, яким треба було повернутися у новому звучанні, нових аранжуваннях, новому виконанні, бо вони того варті.

Найважчий іспит для багатьох гуртів, що здобулися за час свого існування на статус «культових», «легендарних», «хрестоматійних», - вискочити з власного міфу. Повернутися до своєї сутності через двадцять років не для того, щоб помилуватися і заціпеніти, а лише задля нових стимулів.

Отож альбом «Були деньки» стане для гурту «моментом істини», великим випробуванням. Це межа, за якою вкотре починається нове творче життя, де лунатимуть ще гучніші вимоги фанатів побачити наступний реліз, де кожне слово матиме подвійну вагу. Це розділовий знак посеред речення. І яким він буде - комою, тире чи двокрапкою, - залежить винятково від музикантів. Їм знову, як і двадцять років тому, треба почати свою нову історію. Зрештою, істинна легендарність гурту вимірюється кількістю легенд, створених протягом усього поступу.

Одна з найкращих рис альбому «Були деньки» - це відсутність поживи для подальшого передбачення. Він залишає двері майбутнього навстіж відчиненими. Він створює перехрестя, де кожен вибір шляху - перспективний і правильний. Єдине, що можна прогнозувати напевно, - потопу після нього не буде.



Вікторія СТАХ, Михайло БРИНИХ
Україна Молода